Пам’яті Головного отамана Холодного Яру Костя Пестушка

http://www.facebook.com/groups/251476308286401/permalink/326428320791199/
[Стецюк В.В. Повстання. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2011]

Крайній справа сидить Кость Пестушко

– За нашу кров, за нашу честь,
за кривди нашого народу
гуртуймося іти на герць –
за Україну! За свободу! –
Гукнув отаман Степовий,
і загуло навкруг степами:
"За землю й волю буде бій –
ходім хутчій, братове, з нами!
Допоки нас червона рать
усіх за горло не схопила
і не згребла всього добра,
бери, земляче, свої вила!"
І заюрбився Кривий Ріг.
В Терни, Херсон, Олександрію,
здійнявши куряву з доріг,
свою несе повстанство мрію
про тихе, вольнеє життя
без ВУЧеКа і комісарів,
що селянину майбуття 
готують в злиднях комунарів.
Гартує міць Холодний Яр,
загони степові єднає:
"Веди, отамане! Зброяр
хай дасть набоїв, скільки має!"

Історія Костянтина Пестушка, який народився 10 лютого 1898 р. в селі Ганівка (теперішня Кіровоградська область), відкриває для нас український визвольний рух не лише у часі, але й у просторі. Костянтин Пестушко – він же "Степовий-Блакитний", він же отаман Степової дивізії, він же Головний отаман Холодного Яру; він же заручник польської зради…  
Історія цієї людини – це історія українця, нагородженого двома Георгіївськими хрестами у ході російсько-турецької війни 1914–1918 рр.; це історія петлюрівця під командуванням Нестора Махно; це історія комісара Ганівської волості, який 18 травня 1920 року організував повстання у Червоній армії і на базі повстанців з сучасних Запорізької і Дніпропетровської областей створив легендарну Степову дивізію… 

https://plus.google.com/u/0/photos/107061381822713999052/albums/5843798213465604689/5843798217187041042?pid=5843798217187041042&oid=107061381822713999052

Повстанці Поділля, Холодного Яру, Херсонщини, Катеринославщини, Уманщини, Таращанщини повністю нейтралізували на своїй території діяльність Красної армії.

Поляки 9 листопада 1920 р. уклали з більшовиками ганебне перемир'я за спиною своїх українських військових союзників  і це після того, як Перша армія Будьонного отримала нечуваного ляпасу від частин шостої армії під Замостям, а переляканий Тухачевський зі своїм військом втік до німців у полон, бо його рейд  на Варшаву провалився. Шлях на Київ і навіть Москву був вільний. Хоча, так було завжди. Час вже українському керівництву зрозуміти, що сподіватися на підтримку іноземних держав може лише вкрай обмежений  у розумових здібностях  чиновник, або відвертий зрадник. Будувати всю зовнішню і внутрішню політику треба лише покладаючись на власний український народ. Знайти гасла, які б об’єднали всіх українців і не лише України, але і всього Світу. Виховувати молодь на прикладі неперевершеного геройства  українських лицарів української незалежності, вивчати той безцінний досвід і враховувати всі помилки попередників, щоб не ходити як сліпа кобилка коногона по колу, а вийти на інші ширші краєвиди.